Глобальна технологічна культура перебуває на ранніх етапах трансформації природи візуального сприйняття. Звичні і традиційні засоби бачення зберігаються та співіснують паралельно з новими формами. Але ці нові технології створення образів стають дедалі більшою мірою домінантною моделлю сприйняття. Історично важливі функції ока людини підміняються методами і технологіями.
В рамках цих медій візуальні образи не мають ніякого відношення до місця розташування глядача.
Європа завжди хотіла акредитувати свій центр, принаймі географічний. Стара Австро-Угорщина, близько 100років тому, знайшла і означила це місце.Воно знаходиться поблизу містечка Рахів, в українських Карпатах. На відстані більше 100 км від Центру Європи розташований Івано- Франківськ (колись Станіслав).
Свої станіславські фото-проекти презентував на акції «Повідомленя-3»2004 художник Ярослав Яновський.В основу візії було покладено архітектуру старого Станіслава. На цей фон, методом подвійної експозиції, зафіксовано зображення оголеної фігури самого автора. Візія через проектор експонувалась на великий екран.
В ідеї автора закладалися формули:
Станіслав-простір обєктивації опозиційних особистостей, Станіслав - ландшафт відшліфований до можливості мешкання, Станіслав - маргіналія мапи під назвою «УКРАЇНА».
У цілісності Станіслава відбувається акт народження „ALTER EGO-2”:
фото - як різкі поєднання урбаністики та «gomo sapiens», фото - як "о" у слові "logos",
фото - як фобія центрально-європейця, фото-як філософія примхи, як спосіб бути у ландшафті.
Автор хоче урбаністичною тезою буття повернути Станіславу втрачену сакральність. Сакральність зчеплена з ландшафтом. А ландшафт і концептуалізм буденно несумісні. Синтез концепту і ландшафту заздалегідь є помилковим. І можлива філософія синтезу- це філософія помилки. І можлива естетика такого синтезу- естетика помилкового.
Тільки на помилці будуються нові всесвітні уможливлення. Бо у правильності є зародок спокою і тільки помилка обумовлює сенс універсальний сенс творіння.
Якщо Історія визначає рух людства у часі, презентуючи себе у вигляді Святого Письма, то на перший план висувається інший внутрішній аспект людської психіки- мрія. Модель цієї психоделічної мрії, вибудовує Ярослав Яновський у своїх галицьких фото-проектах. І у просторі такої моделі виникає потреба „бути” зафіксована в „ландшафті”.
Мені видається принциповим сам комунікативний характер перемін, які проходять в теперішньому мистецтві. Я б назвав це „революцією комунікації”. Інформаційний прорив, який лежить в основі цієї „революції”, стає симптомом майбутнього комунікативного обміну.
Роман Шевців, 2005.
