Напевно, йде стрімкий процес освоєння мистецтвом територій, які раніше не вважалися його сферою. Змінюються з прискореним темпом принципи функціонування світової художньої системи. Поява нових технологій і репрезентаційних стратегій змінюють сам зміст терміну „мистецтво”. Безумовно все це потягне за собою важливі наслідки.
Ми можемо констатувати, що симпозіум актуального мистецтва ”Екологія-3000” який відбувся у Львові на початку 21 століття , став першим в Україні новітнім артефактом, що актуалізував сучасний процес і передбачив декілька вагомих суспільно- політичних подій. Потрібно зауважити, що креації відбувались на кераміко-скульптурній фабриці (у старому районі міста Кайзервальді), що давало неординарну можливість втілення ідей. Але не давало адекватної комунікації з суспільством та інституціями влади. Крім цього не було видано підсумкового буклету чи CD. Є правда, достатньо інформаційний візуальний матеріал, який потребує належної обробки.
Космос. Василь Бажай у своїх інсталяціях вибудовує космогонічну структуру власного світу. Робота з важкими уламками плавленого скла нагадує роботу мурахи, яка тягне вагу у декілька разів важчу. Інсталяція ’’басейн’’ метафорично демонструє контрастні поєднання сил води та кристалу, масиву скла і тіла людини. Тоді як фалічна інсталяція ’’стовпи’’ означує кордон між артом та соціумом. Ініціатор симпозіуму взяв на себе відповідальність медіатора-посередника.Він оцифровує об’єкти „вживу”, надаючи їм можливість арифметичної доцільності. Бажай перебуває у ’’басейні’’, і його медитативні рухи відзеркалюють ступінь екзистенційної свободи, та нерозривний зв’язок між Творцем і Всесвітом.
Віск. Тарас Табака взяв на себе ідею бджоли. Він співіснує з воском. Плавить його, наносить на металеві та дерев’яні пластини, таким чином вибудовує ’’восковий арт ландшафту’’, який контрастує з піском і землею та з дерев’яною стружкою. Його інсталяція ’’гніздо’’ символізує тезу – ’’Мій дім – моя фортеця’’, тому в нього може увійти не кожен. Віск є гнучким матеріалом, з котрого можна виліпити все, що необхідно творцю.
Цісарська Риба. Ярослав Яновський у своїх перформансах досліджує культ гірських язичницьких та християнських ритуалів і вплив їх на людську свідомість . У першому – ’’Дорога’’, він оголений вилазить на крутий пагорб, стежками, якими ходять тільки тварини. Таким чином, долаючи черговий „екологічний” перевал, йде далі. У другому – ’’Рівновага’’ автор дає зробити на спині 12 надрізів (співавтор Найденова), і з тих ран струмочками тече кров. У глядачів виникають асоціації із ’’Ангелом’’ якому прорізаються крила, та із ’’Рибою’’. Під почерговий передзвін маленьких дзвоників відбувається акт пам’яті – пам’яті за померлими від тоталітарних режимів (радянського та фашистського). Співавтор перформансу – Весела Найденова, злизує кров зі спини, ніби приймаючи причастя кров’ю. Ця необхідність викликана потребою гендерної рівноваги. Крім цього, методом фото- інсталяції, була реалізована ідея екстримальноії галереї на відкритому просторі, де і самі автори виступили у ролі фото- моделей.
Сіяч. Мирослав Яремак своєрідно рефлексує на відому картину Мілле 1850 року. На даху адмінкорпусу кераміко-скульптурної фабрики він розкладає пшеницю, і накриває її великим квадратом скла (ефект теплиці). Потім автор дійства ходить по фабриці та засіває іншу частину фабричної території. Щось проросте, щось – ні. У такий спосіб художник намагається відобразити первинну сільську ментальність українського народу.
Слова. Юрій Іздрик пересувається територією за допомогою слова. Він ходить, присідає, підводиться знову і йде, читаючи власні тексти, які літають навкруги, наче тополиний пух. Ці тексти занурюються у купи піску,гравію,битої цегли, виповзають і знову повертаються до нього. Словесна маніпуляція втілюється у текстову структуру, яка накладається на світогляд глядача – слухача.
Десакралізація. Влодко Кауфман здійснює спробу сакралізації місця, тобто території фабрики, за допомогою ікон 18-19 століття. Автор „ витягає” їх з контексту храму (музею) і інсталює їх у екстер’єрі. Таким чином відбувається ’’десакралізація” храму і ’’сакралізація’’ фабрики. Інсталяція Кауфмана ’’Дошка Пошани’’ відображає актуальність давньої тези – ’’Святе місце – порожнім не буває”.
Культура. Андрій Сагайдаковський блукає територією фабрики з банкою білої фарби та пензлем. Він знаходить потрібні йому об’єкти і пише на них – ’’Культура’ інспіруючи цим процес залучення до мислення. Де сама Культура стає – ре-культура, пост-культура, анти-культура, транс-культура, Iкс-культура... Ці дотики, на його думку, означать продукт візуальної свободи.
Симпозіум „Екологія-3000”, проведений культурно-мистецьким центром „Дзига” завершився досить герметично, проте він змоделював, як на мене, мікро концепцію майбутнього проекту „Музею Радіації” (ідея Котерліна). Наступні проекти показали, що цей шлях є магістральним.
Леся Іващишин, 2005.
